Як правило, вірус передається через тісні контакти між людьми (наприклад, із слиною при поцілунку), при трансплантації кісткового мозку або переливанні крові. Після потрапляння вірусу в організм людини відбувається розвиток інфекційного мононуклеозу.
Лікування інфекційного захворювання багато в чому залежить від його протікання, так як підрозділяють гострий і хронічний період. Інфекційний мононуклеоз необхідно лікувати в стаціонарному режимі, щоб фахівці могли спостерігати за поведінкою і станом хворої людини, вчасно досліджувати аналізи і призначати процедури для усунення вірусу.
Перш за все, необхідно придушити роботу вірусу, з цією метою використовуються антигістамінні препарати, антибіотики, імуномодулятори для підвищення захисної функції організму. При хронічному мононуклеозі лікування являє собою досить складний процес, тому що для боротьби з вірусом не розроблено жодних ліків. Тому використовується загальний комплекс, який допомагає зняти синдром хронічної втоми і підвищити імунітет (дієта, фізичні вправи, терапія і т.д.).
При легкому ступені захворювання цілком достатньо проводити адекватну гідратацію, полоскати рот і горло спеціальним розчином антисептичних препаратів, використовувати нестероїдні протизапальні засоби, обробляти запалені мигдалини. Також лікар може призначити прийом противірусних препаратів.
При важкому ступені інфекційного захворювання найчастіше потрібна внутрішньовенна дезінтоксикаційна терапія. Якщо стався розрив селезінки, то необхідна негайна допомога фахівців у галузі хірургії.
При появі астенічного синдрому потрібна медикаментозна корекція стану хворого. Для цього призначаються адаптогени, вітамін В у великих дозах, антидепресанти, ноотропні препарати, коректори клітинного метаболізму і т.д.
